Association ukrainienne de Lévis

Зустріч з українським перекладачем та письменником Ростиславом Нємцевим

24 лютого 2025 року в рамках Тижня України в Левісі в галереї Espace-temps відбулася літературна зустріч з трьома молодими українськими письменниками та їхнім наставником Ростиславом Нємцевим.

Близько п’ятдесяти осіб, як з Квебеку, так і з України, взяли участь у цьому заході, головною метою якого було підвищення обізнаності про українську літературу. Присутнім були представлені вірші українською та перекладені французькою мовами, зокрема особливо зворушливий вірш письменника Анатолія Незгодука у формі особистого щоденника, написаний у перші години російської агресії в Україні.

Поет Олексій Півторак також був присутній на заході, щоб виголосити високохудожній літературний панегірик легендарній річці Йорк у Мердоквіллі на півострові Гаспе.

Молодший брат Олексія, Арсеній Півторак, написав і зняв короткометражний фільм «Моя вічна падаюча зірка», знятий за один день у Персе-ін-Гаспе під час фестивалю Персеїд. Це справжній гімн коханню літньої пари, яка пристрасно танцює віч-на-віч, своєрідний вальс, вихор кохання якого переносить їх від морського узбережжя в Персе, перед пробитою скелею, до Дніпра в руїнах зруйнованої російськими ракетами будівлі, яка, як ми здогадуємося, є їхнім домом в Україні. Їхнє кохання, сильніше за все, вічне!

Нарешті, на запрошення Ростислава Нємцева, української поетеси, Мирослава Маримончк, яка відкрила свій письменницький талант тут, у Квебеку, поділилася двома дуже зворушливими віршами, які ми представляємо тут повністю.

Rencontre avec le traducteur et écrivain ukrainien Rostyslav Nyemtsev

Le 24 février 2025 à la galerie Espace-temps, dans le cadre de la semaine de l’Ukraine à Lévis, avait lieu une rencontre littéraire avec trois jeunes écrivains ukrainiens et, on peut dire, leur mentor, Rostyslav Nyemtsev.

Une cinquantaine de personnes, québécoises et ukrainiennes, s’étaient déplacées pour assister à cette activité qui visait surtout à faire connaître la littérature ukrainienne. Le public présent a pu entendre des poèmes en ukrainien et traduits en français, dont un particulièrement touchant de l’écrivain Anatoly Nezgoduk, qui prenait la forme d’un journal personnel écrit aux premières heures de l’agression russe en Ukraine.

Également présent, le poète Oleksii Pivtorak a pour sa part fait un éloge littéraire très poétique de la légendaire rivière York à Murdochville dans la péninsule gaspésienne.

Le jeune frère de Oleksii, Arsenii Pivtorak a quant à lui écrit et réalisé un court film portant le titre  » Mon éternelle étoile filante  » tourné en une seule journée à Percé en Gaspésie pendant le festival des perséides. Véritable hymne à l’amour que se vouent un couple plutôt âgés et qui dansent passionnément les yeux dans les yeux, une sorte de valse tournoyante dont le tourbillon amoureux les transporte tour à tour du bord de la mer à Percé, devant le rocher percé, jusqu’à Dnipro dans les ruines d’un immeuble détruite par les missiles russes, que l’on devine être leur maison en Ukraine. Leur Amour plus fort que tout est éternel !

Finalement, à l’invitation de Rostyslav Nyemtsev, une poète ukrainienne, madame Miroslava Marimonchk, qui s’est découvert ce talent pour l’écriture ici au Québec, a partagé deux poèmes très touchant que nous présentons ici intégralement.

Ми постаріли на ціле життя

Ми стали старші на одне життя Ми стали старші на одне життя І вже не будемо такими, як раніше, В минуле нам немає вороття, Ми стали інші. На життя мудріші. Змінились друзі, мрії і життя – вирує теж. Та ніби це все сниться… Реальність інша, інші відчуття, – У цьому вирі нам би не згубиться. Тут інше сонце й небо не таке – Дивитись важко- дуже очі сліпить. Не гірше і не краще – не своє.. І сніг, буває, в квітні іще ліпить. Вчимося жити з чистого листа, Життя поділене на « до » війни та « після ». Ми свою книгу пишемо з нуля, Це буде нова, зовсім інша пісня. Не маєм права скиглити ні дня! Ми намагаємось, у щоб не стало, вижить, Ми сильні. Не потрібні співчуття! І тільки в снах минуле розтривожить… Ми стали старші на одне життя І вже не будемо такими, як раніше, Ми сильні. Та оголені серця… Ми зрозуміли, що в житті найголовніше..

І я знову бачу цей гай

І знов перед очима той гайок, І знов перед очима той гайок, В який частенько з мамою ходили Поїхати туди би на деньок – Такі знайомі спогади б ожили… Де трави аж до пояса ростуть І ніжні квіти в зелі розквітають Де « сонечка » по листячку повзуть Й суниці на горбочку дозрівають Черешні дикі на губах гірчать, Які люблю найбільше я у світі, Так дзвінко коники у лузі цвірінчать, А сонце грає променем у вітті Там чути запах свіжої землі І хочеться пройтись тим гаєм пішки Муровані Курилівці мої, Де сходжено колись усі доріжки… Я знов себе знаходжу у віршах Про рідний край… Й душа моя співає Про те, що залишилось лиш у снах І світлом серце знову осяває… Не знаю, чи повернуся назад – Мене ніхто там більше не чекає І ніг моїх відбиток на стежках Густою кропивою заростає…

Nous avons vieilli d’une vie

Nous sommes plus vieux d’une vie
Et nous ne serons plus jamais les mêmes
Nous ne pouvons pas retourner dans le passé,
Nous sommes différents maintenant Nous sommes plus sages dans la vie.

Nos amis, nos rêves et nos vies
Et la vie est différente Mais c’est comme si c’était un rêve…
La réalité est différente, les sentiments sont différents.
Nous ne serions pas perdus dans ce tourbillon.

Le soleil et le ciel sont différents ici.
C’est difficile à regarder, c’est très douloureux.
Ni pire ni meilleur – ce n’est pas le mien.
Et parfois, il neige encore en avril.

Nous apprenons à vivre à partir de rien,
La vie est divisée entre « avant » la guerre et « après ».
Nous écrivons notre livre à partir de rien,
Ce sera une nouvelle chanson, complètement différente.

Nous n’avons pas le droit de nous plaindre un seul jour !
Nous essayons de survivre, quoi qu’il arrive,
Nous sommes forts. Nous n’avons pas besoin de sympathie !
Ce n’est que dans les rêves que le passé nous dérange…

Nous avons une vie de plus
Et nous ne serons plus les mêmes qu’avant,
Nous sommes forts Mais nos coeurs sont nus…
Nous avons compris ce qui est le plus important dans la vie…

Et je vois à nouveau ce bosquet

Je revois ce bosquet,
Où j’avais l’habitude d’aller avec ma mère
J’aimerais pouvoir y aller pour un jour
Des souvenirs si familiers reviendraient à la vie…

Là où les herbes poussent jusqu’à la taille
Et les fleurs délicates s’épanouissent dans la verdure
Où les « soleils » rampent sur les feuilles
Et les fraises mûrissent sur une colline

Les cerises sauvages sont amères sur les lèvres,
Que j’aime le plus au monde,
Les sauterelles dans la prairie chantent si fort,
Et le soleil joue dans les branches

Je peux sentir l’odeur de la terre fraîche
Et je veux me promener à pied dans ce bosquet.
Ma maçonnerie Kurylivtsi,
Où tous les chemins se sont croisés un jour…

Je me retrouve à nouveau dans la poésie
Sur ma terre natale… Et mon âme chante
Sur ce qui n’existe plus que dans les rêves
Et la lumière brille à nouveau sur mon cœur…

Je ne sais pas si j’y retournerai un jour
Plus personne ne m’attend là-bas
Et mes traces de pas sur les chemins
Sont envahis d’orties épaisses…